Бразилія втрачає, але вигравляє душу

М’яч не брехне — він пам’ятає, де ти був

Я не аналізую матчі. Я слухаю їх.

У Мараканья ‘98, ніч не закінчилася о 23:59 — вона лундалась у трибунах як сamba-барабан. Сорок два матчі з жовтня, кожен — мазь проти долі. Не результат вирішувався лише рахунком; його вироблено напругою — 1-1 ніч тривала 97 хвилин, останній удар з Вольти Редонди, що вкрав подих із тишноти.

Половина — собор хаосу

Подивись, як Минауро Америка розбила Ферровьярію 4-0 — не точністю, а поезією.

Поле було не сiткою; воно було полотном, пропитим потом і мiсячним світлом.

Ферровьярія не програла — її затихли ритмом. Кожен контратака шептала: де ти був? ЛІВИЙ хто б’гав як дим у повздовому фарпартсi Морумбi у вечорi.

Перемога — це не очки, а ритм

Ти думаєш, що другий дивизіон Бразилы хаотичний? Нi — воно священне.

Коли Вила Нова зруйнила Естадьо дель Морумбi 3-1 у штормi останніх ударiв? Це був не тактик — це гимн.

Коли новий Орилентен стер мав Кабра Сета 4-0 пid мiсячними зорями? Це був не даннi — це молитва.

М’яч не брехне — він пам’ятає, де ти був.

І коли Алавай зв’язав Вила Нова 1-1 пid 97 хвилинами ваги? Це був не невдача — це благодать.

Нам потрбно не бильше голiv; нам потрбно бильше привидень.